ІСТОРИЧНА    ДОВІДКА

про Турківський районний суд Львівської області

(від перших згадок до 2020 року)

Історія створення судової влади

в Турківському районі Львівської області

Нікому точно невідомо, коли саме було засновано велике поселення, назване згодом Туркою. Однією із гіпотез є,  що сталося це після того, як татари зруйнували 1241 року м. Самбір. Тоді ж, рятуючись від ворога, гурт самбірчан піднявся вверх по Дністру в гори, куди їхні князі ще здавна їздили на полювання, і тут оселився.

Давніші сліди обживання землі, на якій зараз розташований Турківський район, виявлено біля села Лімна, на території якого є рештки укріплень.

Пам’ятки доби  середини кам’яного віку – мезоліту (ІХ – IV  тис. до н.е.) виявлені  в м. Турка та у селах Турківського району: Зубриці, Беньовій, Лопушанці, Либохорі, Комарниках, Мельничному, Яворі, до яких належали кам’яні знаряддя праці.  

12 бронзових мечів кінця другого – початку першого тисячоліть до н. е., які викопані в Комарниках, та боринський скарб – сто римських монет І – ІІ століть  нової ери, - підтверджують, що через наш край пролягали важливі  торговельні шляхи.  

Слов’янізація району йшла за рахунок вихідців Полісся. Племена цього періоду залишили нам карпатську культуру курганних поховань.

Подальша зміна племен в краї пов’язана із східними кочівниками – сарматами і гунами. В IV столітті сармати були розгромлені гунами.

Великий їх вождь Аттіла, вбитий в 453 р., був захоронений біля с. Риків на Ватащині (Горбищак). В VI –VII ст. наш край заселили білі хорвати, які на території Прикарпаття і Карпат заснували слов’янську державу Велику Хорватію.

Частина племен у карпатських Бескидах в той час вже називалася бойками.

Отже, ця місцевість була споконвіків притулком людської цивілізації, власністю князів Київської Русі. Відповідно і були публічно-правові відносини, які потребували певного вирішення.

Село ж Турка, що належало панам Турецьким, знаходилося в місцині, де нині розташовані поля, звані Старим селом.

Історики описують, що тодішній  куточок колишньої Турки  був розташований на місці старого цвинтаря при самбірській дорозі,  на його  камінному фундаменті залишився  хрест.

Поблизу стояв старий двір,  навколо городи і луки вздовж берегів Стрия. Далі – господарські будівлі, багато худоби, коней та іншого добудку.

В тому дворі жив старий зброєносець – Михайло Турецький. 

Його син був ротмістром прикордонної сторожі в замку, оточеному рікою Турка, яку пізніше назвали Яблунькою.

Замок був у тому місці, де пізніше знаходився будинок повітового суду.

Історики та краєзнавці припускають, що  саме в цьому замку знаходився повітовий суд.

З другої половини XIV століття, а може дещо і раніше, в Карпатах розпочався процес, який увійшов в історію під назвою волоської колонізації – заснування і переведення сіл на волоське право, яке значно змінило звичаєве руське та польське право. Так, на відміну від польського і руського права, волоське право вже запровадило оплату певної суми грошей за розірвання шлюбу.

Згідно з волоським правом на чолі поселення стояв його засновник – «Князь». Князь мав право судити і накладати штрафи. Села, що підлягали волоському праву, входили до так званих «країн». На чолі кожної «країни» стояв «крайнин», який наглядав за селянами і брав участь у виконанні судових вироків, подібно до князя.

Перша відома письмова згадка про Турку датується 27 червням 1431 року. Тоді польський король Владислав ІІ Ягайло надав привілей (грамоту) на володіння Туркою з навколишніми селами феодалові Ваньчі та його синам.

У 1444 році в Галичині введено новий адміністративний устрій, за яким територія Турківського району входила до Самбірського повіту Перемишильської землі  Руського воєводства і Речі Посполитої, який разом із іншими селами був викуплений польською королевою Боною у 1537 році з рук феодалів-кредиторів казни, що тримали його як заставу. Згодом руські шляхтичі не раз пробували повернути собі втрачене шляхом написання численних апеляцій королям.

Правові норми, якими користувалися верховинці, брали свій початок від «Руської правди»  часів князівської доби та від звичаєвого права, яке мало на території Бойківщини свої особливості. Велика роль відводилася вічам – зборам громади. Вони збиралися по два рази на рік. На них судили як окремих осіб, так і цілу громаду. Рішення їх називали «токмами». Опротестовувати їх можна було тільки в замковому (гродському) суді  Самбора.  Суд тривав кілька днів. На суд зобов’язані були з’явитися глави сімей. За неявку карали. На зборових судах перевіряли виконання феодальних повинностей. Князі висловлювали різні претензії до громади, а громада до князів і крайників. Справи розглядалися як на вимогу окремих осіб, так і громади. До складу суду входили крайник і ще кілька солтисів (князів).

Крайника призначав самбірський староста після того, як він присягнув громаді. Крім нього були ще присяжні і десятники. Останні визначали шкоду,  вирішували різні суперечки, виконували поліцейські функції, відповідали за облік майна, податків, громадських бенкетів. Вели його нарізами на палицях, які зберігалися у них та корчмаря. Коли вони зловживали, пиячили, громада відмовлялася оплачувати їх витрати, як це мало місце в Багнуватому, Бітлі, Нижньому та Верхньому Висоцьку.

В кінці   першої половини XVII століття зборові суди були ліквідовані, їх функції були передані громадським судам, куди входили староста зі своїм замісником та судді.

Хоч руське судове право було скасовано польською владою ще в 1434 році, але окремі його звичаєві норми діяли серед верховинців ще не одне століття.

На той час  вже існував звичай брати на поруки обвинувачених до закінчення справи.

В ухвалах суд спирався переважно на доводи інквізиції, тощо.

Так, у 1760 році Самбірський гродський суд засудив жительку с. Вовче до смертного покарання шляхом відсічення голови мечем. По тодішніх законах вона могла бути і спалена живою. Також у цей час існував такий вид покарання судом, як штрафи, арешти, виставлення на громадське посміховисько, зобов’язання лежати на підлозі хрестом в церкві під час відправи в урочисте свято, побиття палицями, тощо.

В 1772 році, через 42 роки після того, як Турка стала містом, Австрія приєднала до себе всю Галичину, яка належала Польщі. Декретом від 15 жовтня 1772 року тут було ліквідовано уряд  воєводів і старост. Залишали тільки суддів, які попередньо мусили присягнути австрійській короні.

 В 1781 році цісарським указом від 1 вересня було створено так зване патрімональне начальство або домінію.

 За австрійських часів турківські землі належали самбірському куркулю Крейсу Безірку, який і ввів нові назви районів – Турківський (давня назва Турецький), Старосамбірський,Самбірський і Дрогобицький.

Мандаторій становив першу державну інстанцію, другою був начальник куркуля (куркуль),  а третьою – губернатор у Львові, який підпорядковувався безпосередньо цісареві.  Мадаторій, що очолював чи представляв котрийсь із домініумів, називався «паном суддею», оскільки йому підлягав ще й суд у володіннях домініума. В Турці в 1785 році мандатарієм був Владислав Сарчевський, в 1792 – Михайло Ільницький, в 1799 – Владислав Урбанський, в 1808-1819 роках  – Павло Кульчицький, в 1821 році – Йозеф Кавецький, а в 1828 році – Михайло Ярчевський. Пізніше – Фелікс Жегадлович (1833), Баранський (1834) і Францішек Чернінський (1837). Останнім мандаторієм був Северин Богучвальський (1838).

У 1848 році патрімональний устрій був ліквідований.

У 1854  році крайова організаційна комісія підписала контракт з володарями Турки про найм та використання будинків для приміщень суду та інших державних  установ.

До 1867 року Турка складалася з кількох окремих гмін, кожна з яких керувалася війтом і присяжними, асесорами і радою.

Туркою керував магістральний уряд, на чолі якого стояв війт міста, що призначався з міщан спадкоємців. Магістрат Турки, як і в інших містечках,  об’єднував владу радних суддів (війта-бургомістра) і владу «народного засідателя», який вирішував всі цивільні справи, спадкові і земельні суперечки, що виникали між членами міської гміни. Дрібні ж суперечки розглядали самі бургомістри.

В 1844 році міським війтом в Турці був Йозеф Бочаський,   присяжним – Ян Сільберт. Війтом  Середньої Турки був Стефан Льопата,   присяжним – Василь Роздольський; війтом Нижньої Турки – Федір Бобовський,  присяжним  – Петро Шалабавка, війтом Верхньої Турки – Петро Різак,   присяжним – Андрій Карплюк. Перфектом шляхетської гміни  був Ян Білінський, а присяжним – Михайло Яворський-Шустійович.

Австрійське законодавство докорінно змінило суть громади, громадське судочинство уряду, що складалося із війта, писаря та присяжних, було обмежене. Вони мали право розбирати тільки дрібні проступки, незначні крадіжки і т.д. Вони мали право накладати невеликі розміри штрафу чи до 5 днів арешту.

З утворенням Турківського повіту в Борині і Турці стали функціонувати суди, які взяли на себе ці права.

Як відомо, навесні 1919 року Західна Україна була захоплена польськими колонізаторами. Польські власті встановили свої правові відносини  між різними станами людей та національностями.

Не стільки закони, як розпорядження були спрямовані на урізання прав українців. Українське селянство практично було позбавлено можливості здобувати освіту, купувати землю, а інтелігенція – працювати в державних установах. Суди і тюрми в Турці та Борині стали одними із найбільш показових споруд повіту.

Турківський районний суд Львівської області

У вересні 1939 року Турка потрапила до територій, що згідно з пактом Молотова-Ріббентропа відійшли до СРСР. Від 4 грудня 1939 перебувала у складі Дрогобицької області УРСР. Після нападу Німеччини на СРСР місто перебувало під німецькою окупацією, з 1 серпня 1941 у складі Самбірського повіту   Дистрикту Галичина Генерального Губернаторства.  Відповідно, в жовтні 1939 року був організований народний суд Турківського району.

Згідно із Законом СРСР «Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік» від 16 серпня 1938 р. основою судової системи УРСР вважався народний суд, до підсудності якого відносились кримінальні і цивільні справи. Завданням народних судів визначалась охорона радянської законності і прав громадян.  

У зв’язку із тимчасовою окупацією німецько-фашистськими загарбниками території Дрогобицької області  народний суд Турківського району тимчасово припинив свою діяльність з червня 1941 року по лютий 1945 року.

Слід зазначити і те, що у повоєнні роки важливим інститутом здійснення правосуддя  були військові трибунали, які засуджували до досить високої і суворої  міри покарання за злочини проти тодішньої  влади (наприклад за участь чи співпрацю з українським підпіллям).

Згідно наказу Управління народного комісаріату юстиції по Дрогобицькій області за №50 від 22 січня 1945 року в Турківському районі з 20 лютого 1945 року став діяти Турківський народний суд.

З 1945 року по 1946 рік Турківський народний суд підпорядковувався Управлінню народного комісаріату юстиції по Дрогобицькій області.

З 1947 року народний суд Турківського району став підпорядковуватися Управлінню Міністерства юстиції по Дрогобицькій області, а з жовтня 1946 року – Дрогобицькому обласному суду.

До 1948 р. судді призначалися райвиконкомами. З 1948 р. обиралися трудящими на основі загального виборчого права.

Однією із перших народних суддів Турківського народного суду була суддя Лобода. На жаль, про народного суддю Турківського району Лободу інформація починається лише з 1949 року по 1950 рік, жодної іншої інформації в архіві суду немає. 

Дуда М.Ф. – народний суддя  Турківського району у 1951 році.

У 1952 році штат народного суду Турківського району становив шість штатних одиниць: народний суддя, судовий виконавець, секретар суду, кур’єр-прибиральниця, конюх-сторож.

З 1953 року народним суддею обрано Бедика Олега Володимировича.

З 18 липня 1955 року головою виконкому Турківської райради депутатів трудящих заступником народного судді Турківського району призначено народного засідателя   Турківського  народного суду Ільницького Якова Андрійовича. Народні засідателі займали особливо важливе місце у тодішній системі правосуддя, у кожному селі їх обиралося в кількості понад 20-30 осіб. 

Радянське правосуддя захищало інтереси виключно колгоспів і своїм мечем суворо карало тих, хто посмів посягнути на колективну власність.

В колгоспах діяли також товариські суди, які діяли за методичними настановами народних суддів Турківського і Боринського районів відповідно.

28 січня 1957 року народним суддею Турківського району Бедиком Олегом Володимировичем  укладено договір про оренду, згідно якого народний суд  знаходився за адресою: місто Турка,  площа Леніна, будинок  №2. Орендоване приміщення становило площу 175×0,35 м.кв.

Із 15 грудня 1957  року по 1965 рік народним суддею Турківського району працює Фецич Григорій Васильович, який раніше працював народним суддею Журавнівського району Станіславської області. На час призначення на роботу народним суддею  в Турківський район Фецич Г.В. навчався на 5 курсі Юридичного факультету Львівського державного університету.

У грудні 1958 р. Верховною Радою СРСР затверджено «Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік», згідно з якими Верховна Рада УРСР 30 червня 1960 року прийняла Закон «Про судоустрій Української РСР», відповідно до якого  правосуддя в Українській РСР здійснювалось Верховним судом Української РСР, обласними судами і районними (міськими) народними судами. Даним законом встановлювалися вимоги до посади судді.

В 1959 році була ліквідована Дрогобицька область.  Народний суд Турківського району став підпорядковуватися Львівському обласному суду. Турківський район був об’єднаний із Боринським районом і став іменуватися Турківський район Львівської області.

Слід також зазначити існування народного суду Боринського району, оскільки діяльність даного суду становить історію творення Турківського народного суду Львівської області.

До 1959 року Боринський район Дрогобицької області також мав народний суд, який був розташований в Борині Дрогобицької області.

Боринський районний суд розпочав  свою діяльність у 1945 році і підпорядковувся Дрогобицькому обласному суду. Документальні матеріали здавалися в Самбірський Державний архів.

Штат Боринського народного суду був аналогічний Турківському і   складався із шести штатних одиниць: народний суддя, судовий виконавець, секретар суду, кур’єр-прибиральниця, конюх-сторож.

Першою головою Боринського народного суду  була Нечистик Валентина Михайлівна. У 1946 році народним суддею Боринського району був Волянський Микола Петрович, з 1949 – Черевко Василь Миколайович.

З 16 грудня 1951 Боринський народний суд очолив Леськів Ярослав Васильович, 1925 року народження, виходець із місцевих жителів, освіта вища, 7 класів, закінчив двохгодинну юридичну школу в 1951 році.

З 19 грудня 1954 року народним суддею Боринського району призначено суддю Покотила Григорія Денисовича, 1928 року народження, який мав військове звання лейтенанта, склад – політпрацівник, в запасі І розряду.

В кінці 1957 року останнім народним суддею Боринського району  призначено Шевчук  Антоніну Йосипівну, яка у 1959 році стала народним суддею Турківського району у зв’язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої  УРСР і разом з народним суддею Бедиком Олегом Володимировичем здійснювала правосудя в  Турківському районі Львівської області.

Народний суд Турківського району Львівської області займався розглядом цивільних і кримінальних справ, а також адміністративних матеріалів, проведенням профілактичної роботи по роз’ясненню Радянського законодавства серед населення району, організовував виконання рішень і вироків, контролював за поведінкою осіб, переданих судом на перевиховання колективів трудящих, а також умовно-достроково звільнених від мір покарання. Приймав громадян з усними та письмовими заявами, давав відповідні консультації трудящим безпосередньо в населених пунктах, колгоспах, радгоспах, підприємствах і організаціях по різних питаннях кримінального і цивільного законодавства.

30 грудня 1962 року було ліквідовано Турківський район. На підставі наказу голови Львівського обласного суду за №4 від 12 лютого 1963 року Турківський народний суд став іменуватися постійна сесія в м. Турка народного суду Старосамбірського району.

З 04 січня 1965 року поновив свою роботу Турківський район. На підставі наказу голови Львівського обласного суду за №2 від 19 лютого 1965 року постійна сесія в м. Турка народного суду Старосамбірського району стала іменуватися  -  Народний суд Турківського району.

За радянського ладу (окрім періодів, коли вироки виносили не суди і судді, а надзвичайні комісії та особливі наради при Міністерстві внутрішніх справ тощо) запроваджувався принцип виборності суддів «трудящими із трудящих», який постійно пристосовувався до змін в організації радянської судової системи.

Професійна підготовка кандидатів у судді довгий час залишалась поза увагою. В першу чергу враховувалися моральні якості та ідеологічні чинники. При призначенні на посаду судді вирішальну роль відігравала належність до Комуністичної партії.

В кінці 1956 року народний суддя Турківського району Бедик Олег Васильович був звільнений, а на його місце був обраний народний суддя  Фецич Григорій Васильович, який працював народним суддею до 1965 року.

У 1966 році на посаду народного судді Турківського району був обраний Дідик Іван Степанович. Робота народними суддями як Дідика Івана Степановича, так і Шевчук Антоніни Йосипівни, яка була головою народного суду,  тривала  до 1971 року.

У 1971 році народними суддями Турківського району були обрані Савченко Галина Антонівна (на посаду голови) та Павлів Степан Петрович (на посаду народного судді).

Рішенням виконкому районної ради трудящих від 22 квітня  1971 року надано дозвіл будівництво адміністративного будинку Народного суду в                   м. Турка по вул. Комсомольська.

Новозбудоване двоповерхове приміщення, загальною площею 395,1 м.кв., було прийняте в користування як приміщення суду у 1973 році і використовується по даний час.

При обранні суддею Дрогобицького  міського суду  народного судді Павліва Степана Петровича у 1976 році, народним суддею було обрано Терлецького Ореста Степановича, який працював народним суддею до 1987 року.

Законом УРСР «Про судоустрій УРСР» в ред. 05.06.1981р. було збережено раніше існуючий порядок обрання суддів та передбачалось, що районний (міський) народний суд утворювався в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районі в місті. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років. Проте був змінений порядок обрання голови відповідного суду. У ст. 23 Закону було передбачено, що при обранні двох чи більше народних суддів районна, міська, районна в місті Рада народних депутатів затверджує на сесії голову відповідного районного (міського) народного суду з числа обраних народних суддів. Подання в цьому питанні вноситься начальником відділу юстиції виконавчого комітету обласної, Київської міської Рад  народних депутатів.

На початку 1987 року була звільнена з посади голови суду  Савченко Галина Атонівна у зв’язку із виходом на пенсію. Обов’язки голови виконував Терлецький Орест Степанович, який у 1987 році також був звільнений у зв’язку із обранням суддею в народний суд Бродівського району.

З 21 червня 1987 року народними суддями Турківського  районного народного суду населенням обрано Строну Тетяну Григорівну та  Домніцького Вячеслава Вікторовича.

 У 1992 року в штаті суду налічувалось 2 судді, 2 секретарі судового засідання, старший секретар суду, секретар суду, 2 судові виконавці і кур’єр- прибиральник.  

У 1992 році в Турківському  районному народному суді введено додаткову штатну одиницю судді та додаткову штатну одиницю секретаря судового засідання.

         01 лютого 1993 року ХІ сесією І-го демократичного склакання Львівської обласної ради народних депутатів на посаду народного судді Турківського районного суду Львівської області обрано Федитника Івана Дмитровича. Згідно наказу №10-К від 02 лютого 1993 року начальника управління юстиції Львівської обласної державної адміністрації Т.В. Костура Федитник І.Д.  вважався таким, що приступив до виконання службових  обов’язків  народного судді. На даний час працює заступником голови Турківського районного суду Львівської області.

         У 1993 році Турківський районний народний суд працював у такому складі: Домніцький Вячеслав Вікторович – голова районного народного суду, Строна Тетяна Григорівна та Федитник Іван Дмитрович  - судді.

         У зв’язку із обранням Домніцького Вячеслава Вікторовича суддею Ужгородського міського суду, Домніцький В.В. був  достроково звільнений  ХІV сесією І-го демократичного склакання Львівської обласної ради народних депутатів з посади голови Турківського  районного народного суду з 07 грудня 1993 року. На даний час Домніцький В.В    проживає в м.Ужгороді і працює головою  Ужгородського міськрайонного суду.

         Після звільнення Домніцького В.В. обов’язки голови  Турківського  районного народного суду виконувала суддя Строна Тетяна Григорівна.

         07 грудня 1993 року ХІV сесією І-го демократичного склакання Львівської обласної ради народних депутатів   обрано Спурзу Марію Володимирівну, яка згідно наказу №104-К від 09 грудня 1993 року начальника управління юстиції Львівської обласної державної адміністрації Т.В. Костура  вважалася такою, що приступила до виконання службових  обов’язків    судді з 16 грудня 1993 року 

Законом України «Про судоустрій України» від 24 лютого 1994 року  визначено,  що судді районних (міських) судів обираються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів строком на десять років.

Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, обираються на п'ять років. Голова районного (міського) суду і його заступник з числа обраних суддів затверджуються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів за спільним поданням Голови Верховного Суду Республіки Крим та Міністра юстиції Республіки Крим, голови обласного, Київського та Севастопольського міських судів і начальника управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року та прийняттям змін до Закону України «Про судоустрій України» у редакції від 21 червня 2001  року був встановлений існуючий нині порядок обрання (призначення) суддів місцевих судів. Так, у ст. 22 зазначеного Закону передбачалось, що судді місцевих судів обираються Верховною Радою України безстроково у порядку, встановленому законом.

Судді місцевих судів, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються Президентом України строком на п'ять років у порядку, встановленому законом.

В 1998 році при суді перестали існувати посади судових виконавців у зв’язку із створенням Державної виконавчої служби при Турківському районному управлінні юстиції.

28 грудня 1999 року суддю Строну Тетяну Григорівну Указом Президента України Л.Д. Кучми №1623/99 від 28 грудня 1999 року призначено  головою Турківського районного суду Львівської області.

До  грудня 1999 року  найважчим покаранням у судовій системі України була  смертна кара, видом якої  в новітній Україні   завжди був розстріл.

29 грудня 1999 року  Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв'язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.

З 2002 року відповідно до Закону України «Про судоустрій України» Турківський районний суд Львівської області підпорядковується Територіальному управлінню  державної судової адміністрації в Львівській області в адміністративних питаннях, в процесуальних – Апеляційному суду Львівської області та Верховному Суду України.

У 2002 році штат Турківського районного суду становив 11 працівників: голова суду,  двоє суддів,  помічник голови суду, консультант, старший секретар суду, троє секретарів судових засідань, секретар суду,  прибиральник.

У 2004 році були введені три додаткові штатні одиниці: два помічники суддів та секретар судових засідань.

У 2005 році, у зв’язку із прийняттям Кодексу  адміністративного  судочинства  України, Турківський районний суд Львівської області також розглядає окремі категорії справ публічно-правового характеру   щодо  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  тощо,  та, відповідно отримує додаткове процесуальне підпорядкування за зазначеними вище категоріями справ Львівському апеляційному адміністративному суду, Вищому адміністративному суду України. Іншу частину спорів у порядку адміністративного судочинства, які не підсудні Турківському районному суду, розглядає Львівський окружний адміністративний суд.

31 травня 2007 року рішенням Ради суддів України суддю  Федитника Івана Дмитровича  призначено заступником голови Турківського районного суду Львівської області.

У зв’язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року  у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п'ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій України» (справа про звільнення судді з адміністративної посади), яким дано роз’яснення щодо відсутності повноважень у Президента України на призначення суддів на адміністративні посади, повноваження щодо призначення суддів на адміністративні посади до врегулювання цього питання в законодавчому порядку на підставі Рішення Ради суддів України «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад» від 31.05.2007р. № 50 покладено на Раду суддів України.

У 2008 році до штату Турківського районного суду були введені чотири додаткові штатні одиниці: посада керівника апарату суду, головного спеціаліста з інформаційних технологій , конультанта суду та судового розпорядника.

07 листопада 2008 року через важку хворобу померла суддя Спурза Марія Володимирівна.

В лютому 2010 року на посаду судді був призначений Кріль Лука Михайлович.

 У серпні 2010 року у зв’язку із прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  змінами правового статусу керівника апарату суду, було виведено із штату посаду консультанта та введено посаду заступника керівника апарату суду.

Станом на травень 2012 року в Турківському районному суді Львівської області штат суду складається із вісімнадцяти осіб, з яких троє суддів,  чотирнадцять державних службовців та один  працівник техперсоналу.

У 2018 році судді Строна Т.Г. та Федитник І.Д. звільнені у зв'язку з поданням заяви про відставку.

16 червня 2020 року Указом Президента України №226/2020  на посаду судді Турківського районного суду Львівської області призначено Кшик Оксану Ігорівну.

17 листопада 2020 року Вища рада правосуддя відрядила суддю Селидівського міського суду Донецької області Коліщук Зоряну Миколаївну для здійснення правосуддя на строк з 01 грудня 2020 року по 24 вересня 2021 року (як тимчасове переведення).

24 грудня 2020 року шляхом таємного голосування зборами суддів Турківського районного суду Львівської області обрано голову суду Кшик Оксану Ігорівну строком на три роки, з 24.12.2020 по 23.12.2023.

При написанні довідки використано історичну довідку Боринського народного суду за 1958, історичну довідку Турківського народного суду, підписану головою нарсуду Павлівим С.П. без дати), історичну довідку Турківського районного суду за 2008   рік, оглянуто справи, які зберігаються в архіві Турківського районного суду,  опитано колишніх працівників суду, використано науково-популярні видання І. Юсиповича «Турківщина: за завісою століть» (Львів. – Вид. підпр. Край. – 1993.) та Ю. Гайди «Турківщина: від перших згадок до наших днів» (Коломия. – Вид.-полігр. підпр. Вік. – 1997.).