ОГЛЯД ЗМІ. Що чекає судову владу найближчим часом, і яким шляхом може піти судова реформа

Про те, які проблеми судової влади потрібно вирішити якомога швидше, які перспективи у Вищої ради правосуддя, чого чекають від Верховного Суду, чи потрібно реформувати Державну судову адміністрацію, чи треба знімати обмеження на виплату суддівської винагороди, а також про те, чи потребує реформування українська адвокатура, Андрій Костін розповів в інтерв'ю «Судово-юридичної газети».  

Голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики Андрій Костін досить добре відомий в світі української адвокатури. Юридичним бізнесом він зайнявся ще на початку 1990-х років, а до обрання в парламент був заступником голови Ради адвокатів Одеської області. Проте, йому виявилися не чужими і проблеми судової влади.   

Комітет ВР з питань правової політики Андрій Костін очолив в січні 2020 року, в непростий час, коли судова реформа, оголошена в 2019 році Президентом Володимиром Зеленським, була піддана потужній критиці, як в Україні, так і за її межами. Після краху закону 193-IX, більшість положень якого в березні Конституційний Суд визнав невідповідними Конституції, саме Андрію Костіну, в числі інших, довелося шукати вихід з непростої ситуації і фактично розробляти новий шлях розвитку судової системи.    

Розмовляв В'ячеслав Хрипун, «Судово-юридична газета»  

Чому ВККС потрібно сформувати якомога швидше

Останнім часом помітно, що різні групи впливу в команді Президента, назвемо їх так, виступають з численними ініціативами щодо того, якою має бути судова реформа. Відомо, що у Верховній Раді вже зареєстрований законопроект №3711, який передбачає певне посилення Вищої ради правосуддя, дозволяє сформувати ВККС за новими правилами і вирішити конфліктну ситуацію навколо ВСУ. З іншого боку, є якісь зобов'язання, вписані в Меморандум між Україною та МВФ, є заяви Михайла Саакашвілі, який також займається розробкою якоїсь судової реформи. Як все це узгоджується одне з одним?  

Завдання законопроекту № 3711 зовсім не полягає в проведенні якоїсь глобальної реформи. Фактично, йдеться про заміну закону 193-IX, частину положень якого визнав неконституційними Конституційний Суд України, новим законопроектом, розробленим з урахуванням зауважень КСУ. Його основне завдання – розблокування питання створення ВККС і вихід із ситуації з існуванням одночасно Верховного Суду і Верховного Суду України. Тобто, першочергове завдання зараз – заповнити вакансії в судах. Перш за все - в судах першої та апеляційної інстанції загальної юрисдикції. Крім того, потрібно, нарешті, завершити кваліфікаційне оцінювання суддів, яке з перервами триває вже кілька років. В результаті тривалого оцінювання, у нас є судді, як взагалі не проходили оцінювання, так і судді, не завершили його через різного роду перерви у співбесідах.

Ви вважаєте, що, перш за все, треба заповнити вакансії саме в загальних апеляційних судах?

Перша інстанція вже в цьому році хоча б частково зможе компенсувати кадрові втрати, понесені внаслідок відставок і звільнень останніх років. Вища рада правосуддя вже розглянула понад 430 рекомендацій на призначення суддів загальних судів першої інстанції з числа учасників відбору у судді. Президент поступово видає укази про їхнє призначення на посади, в тому числі і в суди, де вже давно не здійснюється правосуддя.

З загальними апеляційними судами ситуація видається більш складною, хоча б тому, що посади суддів апеляційної інстанції неможливо зайняти без конкурсу, а значить, обійтися без ВККС не вийде. 

Принципи формування нового складу ВККС, запропоновані законопроектом № 3711, зараз викликають критику. Одним не подобається, що в конкурсній комісії можуть бути іноземці, іншим - що їх квоту, в разі відмови іноземних і міжнародних організацій делегувати своїх представників, може заповнити Уповноважений ВРУ з прав людини.

Критикувати досить просто. Важко знайти механізм, який би всіх влаштував. Висловлювалися пропозиції, що крім суддів до конкурсної комісії потрібно делегувати адвокатів, прокурорів, науковців і навіть представників Мін'юсту. Але для того, щоб, наприклад, адвокатам делегувати до конкурсної комісії щодо формування ВККС свого представника, потрібно зібрати з'їзд. У нинішніх умовах зробити це досить важко. Те ж саме стосується і прокурорів, і вчених. Тому, було запропоновано найбільш простий варіант, який відносно нескладно реалізувати на практиці.

Оскільки законопроект №3711 фактично коригує колишній закон 193-IX, то в чому взагалі був сенс прийняття в 2019 році закону 193-IX, якщо про можливість його визнання неконституційним багато говорилося навіть до його прийняття парламентом?

У 2019 була спроба відреагувати на запит про перезавантаження судової влади, який формувала активна частина суспільства. Крім того, до того, як на практиці проходила попередня судова реформа, накопичилося багато питань. Але в березні 2020 року Конституційний Суд України цілком чітко вказав, що в Законі №193-IX відповідає Конституції, а що – ні. Тому зараз потрібно вносити корективи.  

Що буде з Вищою радою правосуддя

Меморандум між Україною та МВФ передбачає перевірку діючих членів Вищої ради правосуддя з потенційною можливістю дострокового припинення їх повноважень. Чи можна вважати, що це питання вже вирішене і перевірка членів Ради правосуддя все-таки відбудеться?

Вважаю, що питання перевірки членів Вищої ради правосуддя, як і зміна принципу формування складу цього органу, потребує додаткового опрацювання та осмислення. Перш за все, важливо, щоб Вища рада правосуддя стала ефективним органом.

Що мається на увазі?

Потрібно створити інструменти, які дозволили б Раді правосуддя стати органом, здатним швидко і ефективно вирішувати поставлені перед ним завдання. Наприклад, можна перезапустити, з новим змістом, інститут дисциплінарних інспекторів, які повинні дещо «розвантажити» членів Вищої ради правосуддя. Наразі фактично з кожної скаргою, а їх насправді надходять тисячі, повинен працювати особисто член Ради правосуддя, що, як мені здається, не зовсім раціонально.

У Раді правосуддя повинно бути окремий, максимально незалежний підрозділ дисциплінарних інспекторів, які фактично самостійно повинні проводити перевірку скарг на суддів, вивчати позиції сторін, при необхідності виїжджати на місце подій для більш повного розгляду. Такі інспектори повинні будуть проводити попередню перевірку заяв і готувати рішення, зокрема про відмову у відкритті дисциплінарної справи чи, навпаки, мати право відкривати дисциплінарні справи.

Завданням власне членів Ради правосуддя, може залишитися розгляд відкритих дисциплінарних справ. Мені здається, що такий механізм зможе «розвантажити» Раду правосуддя, зробивши розгляд скарг на суддів більш швидким і якісним.

Чи варто очікувати окремого законопроекту, який стосуватиметься Вищої ради правосуддя?

Думаю, що до початку осені будуть представлені відповідні напрацювання, а потім в парламент буде внесений відповідний законопроект.

Якість правосуддя і масові звільнення суддів

Практикуючі юристи нерідко висловлюють невдоволення якістю правосуддя і в першій, і в апеляційних інстанціях. Говорять про порушення процесу, зайву тяганину, ігнорування практики Верховного Суду. Дисциплінарна практика Вищої ради правосуддя, яка притягує щороку до відповідальності десятки суддів, теж свідчить, що певні проблеми в наших судах є. Як Ви вважаєте, наскільки обґрунтовані претензії до наших суддів?

Судді, як і інші юристи, теж потребують підвищення кваліфікації. Але для того, щоб від суддів першої та апеляційної інстанцій вимагати високої якості правосуддя, потрібно їх розвантажити від того масиву справ, який вони розглядають. Складно вимагати від судді якісного розгляду справ, якщо в рік він розглядає тисячі справ і просто не в змозі охопити всі їх нюанси.

Говорячи про скарги на суддів, потрібно розбиратися в конкретних причинах, чому є скарги на низьку якість правосуддя. Можливо, що суддя дійсно недостатньо компетентний і потребує, як мінімум, підвищення кваліфікації, а можливо, що суддя недобросовісний, і необхідний дисциплінарний розгляд. Думаю, є чинники, які серйозно впливають на якість нашого правосуддя: високе навантаження, часті зміни в законодавстві, нестабільна судова практика, тощо

В цілому, я вважаю, що, перш за все, потрібно заповнити вакантні посади в судах суддями, щоб одному судді не доводилося працювати за кількох суддів одночасно. Коли кадрове питання буде вирішене, можна буде давати оцінку претензіям до судової влади в комплексі. 

У судовій владі не вистачає вже більше 30% суддів ...

Що цікаво, більшість суддів звільняються із загальних місцевих та апеляційних судів. З господарських і адміністративних судів звільняється значно менше суддів. Це може свідчити про те, що умови роботи в загальних судах складніші, ніж в спеціалізованих судах. Тому, як я вже говорив, посилити, перш за все, потрібно загальні суди.

Як Ви в цілому ставитеся до критики українського суддівського корпусу? Суд і суддів, наскільки помітно, зараз не критикує тільки ледачий - адвокати, політики, громадські діячі, звичайні громадяни. 

Мені неприємно це все бачити і чути. Особливо, коли роблять широкі узагальнення. Наші судді - точно такі ж самі, як і наше суспільство, з усіма його перевагами і недоліками. Серед суддів є і справжні професіонали, я б навіть сказав – герої, які працюють в надзвичайно складних умовах з великим навантаженням. Але є і ті, від кого давно пора позбутися. Те ж саме, до речі, я можу сказати і про адвокатів. Є адвокати, готові заради клієнта на багато, адвокати, які професійно захищають права клієнта, не боячись погроз і нападів. Але є і ті, хто, на жаль, дискредитує професію адвоката. Звичайно, нам потрібно прагнути до того, щоб професійних і добропорядних суддів в наших судах було якомога більше. 

Чи буде чергова судова реформа

Тим не менше, хотілося б розуміти, чи буде нова масштабна судова реформа, яку регулярно анонсують різні особи або це все ж переважно їх особисті ідеї?

Я все ж таки хотів би уникнути слова «реформа». Мені здається, що за останні роки це слово набуло дещо негативний зміст. Якщо виникають ті чи інші проблеми в процесуальному законодавстві, правозастосуванні, з'являються питання до якості роботи судової влади, то потрібно брати і вирішувати ці питання, попередньо все чітко зваживши і обговоривши. При цьому краще уникати гучних заяв і анонсів. Якщо говорити про різні ідеї, які ті чи інші люди висловлюють щодо реформування судової влади, особисто моя думка, всі дискусії про судову реформу потрібно зосередити в якійсь одній структурі.

Як відомо, в минулому році Президентом була створена Комісія з питань правової реформи, в складі якої є робочі групи, відповідальні за конкретні напрямки. Думаю, що правильно було б перезавантажити і відновити роботу цієї Комісії і обговорювати ідеї і пропозиції в її форматі з залученням народних депутатів з нашого Комітету, представників суддівського корпусу, професійних організацій, вчених і громадськості. 

Очікування від Верховного Суду

Однією з ініціатив чинної влади, які отримали реальне втілення, став закон 460-IX (він же законопроект № 2314), яким були впроваджені процесуальні фільтри, що обмежують можливість для оскарження рішень судів нижчих інстанцій в касаційну інстанцію - Верховний Суд. Наскільки можна судити, ефективність запропонованих заходів виявилася досить суперечливою. З одного боку, дійсно, в цілому ряді випадків сторони втратили можливість оскаржити рішення судів в касаційні суди Верховного Суду. З іншого боку, роботи у суддів Верховного Суду, всупереч прогнозам, принципово не поменшало, оскільки спроби оскаржити рішення апеляційних судів під різними приводами все одно тривають, а значить, суддям ВС все одно доводиться виписувати рішення, навіть якщо мова йде про відмову в доступі до касації. 

Проте, вважаю, що завдяки цьому закону в перспективі Верховний Суд все ж зможе зосередитися на забезпеченні єдності практики, оскільки йому не доведеться багаторазово переглядати справи, за якими вже сформовані правові позиції. Наскільки був вдалий цей закон, покаже час. Можливість внести в нього корективи, вважаю, ще буде.

Що б Ви особисто, як юрист, хотіли б отримати від Верховного Суду?

Якщо говорити більш глобально, то спілкуючись з суддями першої інстанції і адвокатами, чую побажання про те, що, перш за все, вони б хотіли отримати від Верховного Суду стабільну і зрозумілу судову практику. Мова не йде про конкретне рішення конкретної колегії суддів того чи іншого касаційного суду Верховного Суду. Перш за все, йдеться про стабільну правову позицію всього касаційного суду щодо тієї, чи іншої проблеми.

Справа в тому, що зараз нерідко буває так, що в рамках одного касаційного суду різні колегії суддів по-різному підходять до вирішення по суті одного і того ж спору. Такі протиріччя викликають правову невизначеність і призводять до того, що суди нижчих інстанцій фактично починають вибирати з декількох правових позицій ту, яка їм зручна в конкретній ситуації. Якщо Верховний Суд зможе забезпечити стабільність своєї практики, в перспективі це дозволить зменшити і число судових суперечок, і апеляційних оскаржень.

суддівська винагорода

На Вашу думку, чи потрібно зняти обмеження на виплату суддівському корпусу винагороди, введене ще в квітні?

Обмеження на виплату суддівської винагороди, на мою думку, потрібно скасувати. Є гарантії, дані державою, а, значить, їх потрібно виконувати. Комітет Верховної Ради з питань правової політики, як відомо, пропонував виплату суддівської винагороди з коефіцієнтом 0,5. Це б теж знизило розмір суддівської винагороди, але не так сильно. У підсумку, парламент прийняв рішення обмежити розмір винагороди, як суддям, так і держслужбовцям, 10 МЗП (47 230 грн.). Часто можна почути, що наші судді отримують занадто велику винагороду. Чи дійсно це так, питання дискусійне. Можливо, його варто обговорити в форматі професійної дискусії.   

Якою могла б бути судова реформа

Як би Ви особисто проводили реформування судової влади, якби Вам були надані такі повноваження?

Думаю, що потрібно значно розширити повноваження органів суддівського врядування і самоврядування. Наприклад, дозволити їм приймати рішення про перерозподіл суддів між судами з надзвичайно високим навантаженням і судами з помірним навантаженням.

Крім того, вважаю, можна було б спробувати впровадити модель взаємини між судами, прокуратурою і адвокатурою, яка довела свою ефективність в Нідерландах. Це принцип взаємодії, відомий як soft law ( «м'яке право»). Тобто, між адвокатською, прокурорської і суддівської асоціаціями полягає своєрідний «меморандум честі» або «джентльменську угоду», суть якого полягає в тому, що сторони зобов'язуються дотримуватися певних правил. Наприклад, між сторонами угоди досягається домовленість про те, що протягом року адвокати і прокурори не пропускають судові засідання без зовсім вже поважних причин, а суд, відповідно, також розглядає справи в рамках чітких термінів, без раптових відпусток суддів, переносів справ і т. д. Таке «джентльменську угоду» дозволяє дисциплінувати і учасників судових процесів, і суддів, оскільки сторони і суд будуть зацікавлені в тому, щоб справи розглядалися без зайвої тяганини. Порушення такого меморандуму однієї зі сторін завдає, перш за все, шкоди репутації того чи іншого адвоката, судді, прокурора, що згодом може позначитися на їхній кар'єрі і навіть стати підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Такі наслідки порушення укладеного «джентльменського угоди» в Нідерландах дисциплінують сторони сильніше, навіть ніж всі процесуальні норми.  

Фактично, такі угоди здатні, в деякому сенсі, зробити всіх «рівними» в судовому процесі?

Саме так. Тобто, не буде вже такого, коли, наприклад, відомому адвокату потрібно терміново перенести засідання, оскільки він хоче кудись поїхати на вихідні або з'їздити на конференцію, і суд при цьому йде йому назустріч, тоді як менш відомий адвокат або прокурор в такий же ситуації отримують відмову. Щоб відійти від досягнутих домовленостей, наприклад, в частині перенесення розгляду справи на інший день, потрібно мати дуже поважні причини і заздалегідь сповістити про них суд або учасників процесу.

У нас, на жаль, все ще досить поширена картина, коли адвокати або прокурори з незрозумілих причин не приходять до суду і, тим самим, зривають засідання. Те ж стосується і суддів, оскільки можна прийти до суду і тільки на місці дізнатися, що той чи інший суддя не прийшов на роботу, захворів, раптово взяв відпустку тощо. Наскільки важко зібрати в одному засіданні свідків, потерпілих, думаю, пояснювати не треба. Загальновідомо, що однією з причин довгого розгляду справ, зокрема, кримінальних, є те, що далеко не завжди вдається зібрати в засіданні свідків, потерпілих, представників сторін та навіть прокурорів.

Чи реально таку практику запровадити в Україні?

Можна спробувати це зробити. Хоча б по найбільш чутливим питанням, тобто домовитися про обов'язкове інформування учасників процесу про дату, час судового засідання, наявність клопотань про перенесення засідання.

Можливо, із західної процесуальної практики варто запозичувати ще якісь ідеї?

Вважаю цілком можливим впровадити відому нам з фільмів і книг практику, коли напередодні розгляду важливої ​​справи, перш за все, кримінальної, відбувається загальна зустріч за участю судді, прокурора і адвоката, на якій обговорюються деталі майбутнього процесу. На таких зустрічах обговорюється порядок проведення судових засідань, стадії процесу, фіксуються дати засідань, приймаються взаємні зобов'язання щодо явки. До речі, в такому форматі можна було б вирішувати і конфліктні ситуації, що виникають в засіданнях, коли стає зрозуміло, що учасники процесу починають вести себе не зовсім коректно по відношенню до суду і один до одного.

Але яким чином все-таки домогтися зменшення кількості справ, що розглядаються нашими судами? Щороку суди розглядають мільйони справ, і навряд чи в найближчій перспективі їх стане менше.

Я думаю, що потрібно розвивати альтернативні способи врегулювання суперечок. Є цілий ряд справ, коли люди можуть врегулювати виниклі конфліктні ситуації, не доводячи справу до суду. Але при цьому, звичайно, у громадян повинен залишатися вибір - вирішувати проблему в судовому порядку або спробувати вирішити питання без суду.

Судді кажуть, що потрібно продовжувати реформу процесуального законодавства, оскільки, в поточному вигляді, воно надто переобтяжене.

Однозначно потрібно вносити зміни в процес. Ось навіщо судді годинами зачитувати вирок, якщо можна оголосити резолютивну частину, а потім роздати сторонам його повний текст? Хоча зазначу, що тут потрібен запобіжник - якщо суддя отримає можливість зачитати тільки резолютивну частину рішення, то повний текст рішення на момент його оголошення вже повинен бути готовий і відразу ж видаватися сторонам. Це потрібно, щоб у суду не було спокуси заднім числом вписати в рішення якісь додаткові аргументи і висновки. 

В контексті децентралізації зараз багато говориться про те, що процес оптимізації судів, розпочатий ще в 2016-2017 роках, буде продовжений. Чи справді цей процес, що викликав раніше чимало критики, варто продовжувати?

Скоріш за все, ми нікуди від продовження процесу оптимізації судів не дінемося. Об'єктивно кажучи, з урахуванням коректив, оптимізація потрібна. На базі декількох районних судів потрібно створювати один великий суд зі збереженням точок доступу в діючих приміщеннях судів, але з однією юридичною особою. Це допоможе вирішити проблему формування колегій в судах, проблему розгляду відводів тощо.

Краще нехай буде один великий суд замість декількох дрібних, які або взагалі не здійснюють правосуддя або роблять це з труднощами через брак суддів. До того ж, якщо інститут присяжних, як це передбачено відповідними законодавчими розробками, отримає нове дихання, то в укрупнених судах буде простіше розглядати справи за участю присяжних та створити для них всі необхідні для цього умови.

Без належного матеріально-технічного оснащення навіть укрупнені суди навряд чи зможу показати ефективність. А суди, як відомо, самі себе не забезпечують всім необхідним.

Потрібно щось робити з Державною судовою адміністрацією, яка є фактичним розпорядником коштів і матеріальних ресурсів, призначених для судів. Ефективність ДСА давно викликає великі питання. Ця установа, на мій погляд, потребує або поглибленої реформи, або взагалі ліквідації з передачею її функцій, наприклад, Вищій раді правосуддя. Але це теж питання великих дискусій.

Однією з претензій до ДСА є те, що, незважаючи на виділені чималі кошти, в Україні так і не запрацювала Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЕСІТС) .

Під час карантину Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЕСІТС) дуже знадобилась би і суддям, і учасникам судових процесів. Грошей на неї було виділено багато, але особливого результату досі немає. Вважаю, що питання розробки ЕСІТС давно треба повністю передати від Державної судової адміністрації в підпорядкування Міністерству цифровий трансформації. Вважаю, що дане міністерство знає, що робити з такими проєктами і зможе, нарешті, створити ЕСІТС. При цьому подальше адміністрування системи може здійснюватися органами судової влади.

Традиційно гостро в Україні стоїть питання доступності правосуддя для громадян. Загальновідомо, що спеціалізовані господарські та адміністративні апеляційні суди є далеко не у всіх областях.

На мій погляд, на одному з наступних етапів розвитку судової системи спеціалізовані апеляційні суди можна об'єднати з загальними апеляційними судами. Можна піти шляхом впровадження спеціалізованих судових колегій у загальних апеляційних судах. Такі апеляційні суди є в кожному обласному центрі, а значить, громадянам і адвокатам вже не потрібно буде їздити в сусідні області для подачі апеляційної скарги та участі в засіданнях в адміністративних і господарських справах.

З адвокатурою теж не все в порядку

З 1 січня 2020 року набула чинності монополія на здійснення адвокатами представництва в судах. Уже більше півроку багато державних органів фактично позбавлені права брати участь в суперечках і захищати свої інтереси. Тим часом, серед юристів не припиняються дискусії, що розуміти під самопредставництвом в судах, і хто конкретно може представляти інтереси конкретного державного органу в суді. Коли ж все-таки адвокатська монополія буде скасована? 

Питання з конституційним закріпленням адвокатської монополії дійсно потрібно вирішити. Позиція нашої політичної сили, як відомо, полягає в тому, щоб адвокатська монополія була скасована. Я думаю, що на наступній сесії парламенту, восени 2020 року, монополія на рівні Конституції все ж буде скасована.

А як Ви вважаєте, чи правильно деякі суди зараз діють, не допускаючи до процесу представників державних органів в порядку самопредставництва?

Я не згоден з позицією Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, який не допускає представників держорганів в порядку самопредставництва. На мій погляд, чинне законодавство дозволяє держорганам брати участь в засіданнях в порядку самопредставництва.

В цілому, питання ж не тільки в тому, хто представляє держорган в процесі, а в можливості доступу держоргану до правосуддя. Якщо закон це дозволяє, а суд - ні, то фактично виходить, що суди перешкоджають у доступі до правосуддя. Важливий ж не сам процес, а можливість захистити свої права і отримати рішення суду. У багатьох країнах практика самопредставництва юридичних осіб успішно працює в тому чи іншому вигляді.

А як Ви особисто ставитеся до самої ідеї адвокатської монополії?

Я прихильник адвокатської монополії і під час минулої реформи підтримував її введення. На мій погляд, вона могла б істотно підвищити якість надаваних юридичних послуг.

Втім, зараз доводиться визнати, що в силу тих чи інших причин, Україна виявилася не зовсім готова до впровадження адвокатської монополії. До того ж, особисто я був проти того, щоб закріплювати адвокатську монополію на рівні Конституції. У конституціях інших країн закріплення адвокатської монополії на такому рівні я не зустрічав. Питання професійного представництва інтересів учасників процесу має регулюватися на рівні процесуальних кодексів із збереженням балансу між правом на доступ до суду і інтересами правосуддя.

Ви довгий час працювали в органах адвокатського самоврядування. Чи визнаєте Ви, що в адвокатурі, як і в судах, теж є проблеми?

А в якій сфері діяльності у нас взагалі немає проблем? Адвокатура теж частина нашого суспільства і є його дзеркальним відображенням. Безумовно, якісь практики потрібно вдосконалити, якісь підходи потрібно міняти.  

Наприклад?

На мій погляд, адвокатському самоврядуванню потрібно дати більше самостійності. Як, наприклад, це прийнято в Німеччині. Можливо, нам слід відмовитися від дворівневої системи виборів делегатів на конференцію адвокатів регіону, які, в тому числі, обирають делегатів на З'їзд адвокатів. На мій погляд, у висуванні делегатів і голосуванні за них, повинні брати участь всі адвокати тої чи іншої області, які висловлять відповідне бажання. Вільне висування і голосування відразу ж зніме напругу на нижньому рівні адвокатського самоврядування, дозволить уникнути розмов про те, хто кого і куди висунув, хто і як рахував голоси тощо. Можна навіть подумати про електронне голосування за допомогою цифрового підпису.

Часто можна почути про те, що дисциплінарні органи адвокатури відмовляються притягувати адвокатів до відповідальності навіть за серйозні проступки. Наприклад, невиконання зобов'язань перед клієнтом, зрив судових засідань, порушення адвокатської етики тощо. Наскільки дана критика справедлива?

Це непросте питання. У кожній конфліктній ситуації є свої нюанси. Буває і так, коли неправі обидві сторони, і конкретний адвокат, і той, хто подав на нього скаргу. Буває і так, що громадяни просто не згодні з конкретними діями адвоката в конкретному процесі. Більш того, в Україні фактично відсутня якась послідовна судова практика щодо залучення адвокатів до дисциплінарної відповідальності. Є випадки, коли Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (КДКА) все ж таки притягають до відповідальності адвокатів, тим самим вказуючи, як не повинен себе вести адвокат, але потім суди скасовують рішення КДКА, формуючи судову практику таким чином, що в іншому аналогічному випадку залучити адвоката до відповідальності вже буде важко. Знаючи, як йдуть справи в адвокатурі європейських країн, можу сказати, що дискусії про дисциплінарну відповідальність адвокатів, аналогічні нашим, виникають і там. При цьому не можна сказати, що в країнах ЄС змогли знайти універсальне рішення проблеми залучення адвокатів до відповідальності.

Тим не менш, з урахуванням того, що адвокатське самоврядування, зокрема його дисциплінарні органи, також час від часу зазнають критики в Україні, можливо, все ж слід вжити якихось заходів?

Може бути, слід подумати про перегляд представництва в КДКА. Наприклад, Вища рада правосуддя і Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів - дисциплінарні органи суддів і прокурорів, як відомо, формуються за квотним принципом. У їх складі є і судді, і прокурори, і адвокати, і вчені. У випадку з КДКА, можливо, для балансу буде правильним ввести в їх склад суддів або суддів у відставці в рамках певної квоти. Це дозволить підняти авторитет дисциплінарних органів адвокатури і показати, що КДКА - це не закриті за професійним принципом органи. Переконаний в тому, що адвокатура може проявляти більшу відкритість у реалізації дисциплінарної функції перед суспільством. Це сприятиме підвищенню довіри до внутрішніх процесів в адвокатурі. 

Про майбутнє судової влади

Якою б Ви особисто хотіли бачити судову владу України через кілька років, коли у поточної каденції Верховної Ради будуть підходити до кінця повноваження?

Якщо уникати патетики, то я хотів би бачити нашу судову владу більш простою і зрозумілою, як для адвокатів, так і для простих громадян. Верховний Суд повинен стати не просто судом щодо перегляду рішень, а судом, який формує зрозумілу і послідовну судову практику, хоча б на найближчі кілька років. Крім того, мені хотілося б, щоб апеляційні суди стали значно сильнішими в кадровому відношенні, і в частині розуміння своєї відповідальності перед суспільством. 

Те ж можна сказати і про суди першої інстанції. Хоча, кажучи про суди першої інстанції, мені хотілося б, щоб ці суди ще й стали комфортними і доброзичливими для людей. Щоб громадянин, який прийшов до суду, розумів, що його в суді поважають і готові зустріти не як настирливого відвідувача, а свого роду як клієнта судової системи.

Зрештою всі ми платимо податки і збори, за рахунок яких держава повинна забезпечити громадянам якісне виконання такої державної функції, як здійснення правосуддя. І будь-який громадянин повинен відчувати повагу з боку судової системи до себе і до своєї проблеми, за рішенням якої він звертається до суду. Також мені не хотілося б, щоб судова влада замикалася в собі і існувала якось окремо від решти країни зі своїми специфічними інтересами і уявленнями про незалежність. Я хочу бачити суддів захищеними як від зовнішнього тиску, наприклад, з боку правоохоронних органів, так і від внутрішніх впливів і течій. 

Джерело: Судово-юридична газета

Автор: Вячеслав Хрипун